ПУТІН І ПЄЧНІК

[darth_mickey]

Оригинал взят у v_n_zb в ПУТІН І ПЄЧНІК

Памяті отпущених домой із кієвского СІЗО псковських дєсантніков

Нє успєл дєдуля брєнний отойті в об'ятья сна,
Як завила вдруг сірєна возлє дома пєчніка.

Двєрі вилєтєлі з пєтєль, і в ізбу вбєжал наряд.
- Ти пєчнік? - Спросіл воєнний, направляя автомат.
-Я, - дєдуля мігом с пєчкі на коліна плавно сполз.
- Но за шо? Я ж не чєчєнєц, не єврєй, не малорос,
С бєлой лєнтой на лацканє на майдани нє ходіл...
- Надо так, - сказал воєнний. І наряд його ізбіл.

А потом полуживого погрузили в автозак
Й повезли куда-то дєда, нічєго і не сказав.
Дєд дрожить, тихенько стогне, потирає синяки.
Замічає, шо погаслі городскіє огоньки,
І кругом сплошная тємєнь, за окном какой-то лєс.
- Всьо, - подумав з грустью дєда. - От тепер мені піздєц.
Может, я когда-то, гдє-то не за тєх голосовал?
Ілі шо-то сдуру пьяним не тому не так сказал?

Вдруг глядіт - а перед ними появілся особняк.
І така роскошна вілла, шо схватив його столбняк.
- Нєужелі це лубянка? - Начав дєдушка гадать.
- Нєужелі перед смертю собираються питать?..

Автозак остановілся, дєда витягли во двор.
- Ровно стой, - сказав воєнний, передьоргуя затвор.
Вдруг открились двері вілли і оттуда вишел САМ.
Нізкорослий, бєлобрисий... Вміг старік його узнал
І огромні сльзи щастя побіжали по щокам.
- Помогі, родімий Путін! Я ж нічого не сказал
І не сдєлав, шоб от так от ні за шо мене убіть.
- Ти пєчнік? - Спитався Путін. - Надо пєчку почініть.
Бо сєйчас із України привезли опять дєсант.
Расхєрачений хохлами в трєніровочних боях.
І тепер домой воєнних возвращать нікак нєльзя,
Бо опять поднімут воплі еті блядські матєря,
Нєкрофільні журналісти будуть риться у вєнках,
І розквітне дєзєртірство і прєдатєльство в частях.
Вже сривалі ми таблічкі із кладбіщєнскіх крєстов,
І актьоров нанімали, шоб казать, шо жив, здоров,
І бабло платили сємьям, і пугалі, шо убьйом...
Нічєго не помогає. Вдруг мнє вспомнілось о том,
Шо у нас осталась пєчка ще от міровой войни.
Нам її із Бухєнвальда як трофєйну продали.
І рішили ми отнинє в нєй тєла солдат сжигать,
А родним казать, шо гдє-то заблуділісь й не відать.
Только пєчка не фуричить, хрєн просциш вєдь почєму.
Так шо єсть у нас работа антіквару-пєчніку.

Дєд обрадувався сильно, шо останєтся живой.
- Де та пєчка? Щас наладим. Ето дєду не впєрвой.
Ше при Сталінє в ГУЛАГє дєд такіє запускав.
Це ж совєтська разработка, її Гітлєр в нас украв!

- Вот, готово, прінімайтє! - через час старік ізрьок.
- Хорошо, - сказав воєнний, нажимая на курок...
Тєло бросили до пєчки, шоби лишнє не болтал.
- А і правда вєдь, работа! - Путін радостно сказал.

- Де мой дєд? Отдайтє дєда, - баба плачє до мєнта.
-Дєд ваш гдє-то заблуділся, ми не знаєм ніхрєна.
- Ви ж самі його забрали і куда-то увєзлі?..

Бабу больше нє відалі.
Дєда больше нє іскалі.
І старатєльно забилі,
Шо такіє тут жилі...